Учора у нас у штабі фонду була ситуація, яка надовго залишиться у пам’яті наших волонтерів. Вже практично збиралися йти додому, як раптом чуємо, хтось постукав у двері. На порозі стояла жінка із собачкою.
-Добрий вечір. Я принесла берці нові 43 розміру, дуже хотілося б передати їх конкретно якомусь бійцю, який сьогодні в зоні активних бойових дій і у якого вже старе взуття. Нехай у нього будуть ноги сухі та в теплі.

Можливо роки в журналістиці дають про себе знати, але не хочеться таких людей відпускати просто зі словами «Звичайно, дякую… передамо, якщо хочете фотозвіт надішлемо вам».
Почали довге спілкування … Жінка дуже просила, щоб не через командирів, а саме особисто в руки солдатові, тому що мало кому довіряє вже. Як виявилось, їй її знайома порекомендувала зайти до нас і передати. Приємно знати, що нам довіряють.
Так ми розмовляли і в якийсь момент вона з сумки дістає прилад нічного бачення і каже: «І це передайте і особисто в руки тому, для кого це зараз важливо, щоб виконувати бойові завдання і вижити».

Як виявилось, у жінки чоловік у Нацгвардії …воює зараз. “Так може ви йому віддасте?” – питали ми.
З’ясувалося, що купували для нього, але чоловіку вже допомогли волонтери чи хтось ще й тепер ця сім’я хоче так само допомогти іншим.
Ось поки є такі люди – Перемога обов’язково буде.
Жінка не захотіла сфотографуватися, але дозволила сфотографувати свого собаку і сказала “Так і передайте хлопчикам, що це від Сіми (кличка собаки) та від Нацгвардії”.
Так і буде!

